Об авторе Статьи Галерея Мастер-классы Контакты

 

 

Я так відчуваю життя

 

Валентина Єфремова мистецтвознавець, заслужений працівник культури України, лауреат премії ім.П.Білецького.

 

Не так багато художників вільно та успішно розвиваються у декількох напрямах особисто творчому, педагогіці, дослідженні історії мистецтва. Саме до таких обранців відноситься Ольга Валер’янівна Карпенко,  педагог живописного факультету Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури. Столична творча еліта добре знає її живописні твори, які успішно представляють різні види мистецтва портрет, пейзаж, тематичну картину. На цей раз глядачів вразила персональна виставка «Живопис. Графіка. Ольга Карпенко», присвячена ювілею мисткині, яка нещодавно відкрилася в Центральному Будинку художника.

Сьогоднішній успіх художниці має солідне підґрунтя. О.Карпенко закінчила живописний факультет НАОМА (майстерня Народного художника України О.Лопухова), отримала статут магістра. А це вже солідна заявка на фаховий творчий рівень. «Художниця наполегливо шліфує палітру, підвищує свою живописну майстерність про що свідчать представлені твори» - відзначив заслужений художник України І.Пилипенко. Тому недаремно Ольга Карпенко була рекомендована на отримання звання.

Дійсно, кожна картина розкриває високий фаховий рівень мисткині, композиційну завершеність, гармонію кольорової гами, коли вишукана палітра створює особливий настрій і хвилюючу вібрацію почуттів. Особливо це стосується знайденим світлотіньовим рефлексам, які буквально наповнюють обрані мотиви підвищеною емоційністю.  Досить назвати «Світанок над Симеїзом», «Миріїнський восени», «Венеція». Окремо хочеться підкреслити ліричність пейзажів, в яких вирує життя, краса та романтика. Як що це хлібне поле, то картина наповнена мажорної сонячної гами, в якій грають безліч відтінків, створюючи особливе мерехтіння.  Серія сакральних пам’яток запам’ятовується величчю, гармонійністю та дивним магнетизмом джерельної чистоти. Саме такими є полотна «Весна в Покровському», «Церква Спаса на Бересті», «Сутінки над Лаврою».

Серія портретів розкриває глибокі почуття, внутрішній стан портретуємих, іронічний акцент, який створює інтригу. Виникає бажання блище познайомитися з портретуємим, відчути силу та красу його внутрішнього стану. Знайдена кольорова гама підкреслює характер, надає особливої шляхетності твору. Привертають увагу  «Портрет жінки у капелюшку», «Студентка», «Україночка», «Портрет старого».  

Ольга Карпенко побувала у багатьох країнах світу і завжди закарбовує свої враження у своїх творах. Особливо зворушливі невеликі за форматом, але глибокі за суттю мотиви «Новий світ. Світанок», «Захід в бухті Козачка», «Стара сосна. Судак». Історичні мотиви пов’язані з пленерами, на яких бувала мисткиня. Улюблений Седнів, Пустовійтівка - земля останнього кошового отамана Петра Калнишевського на Сумщині, таємничий Сімеїз, Підгірці, Венеція. Але гімн хвали художниця віддає  місту-красеню Києву. Обрані куточки великого міста милують око і за своїми історичними пам’ятками і за дивною ліричністю, яка промовляє до нас у різні пори року.  Саме такими є полотна створені у Києво-Печерській лаврі, у Маріїнському парку, біля рідної альма-матері Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури.

Складні ракурси із зображенням Спасителя свідчать про фаховий рівень мисткині, яка вільно володіє малюнком, вдало передає загальний драматичний настрій. Все це свідчить про цілеспрямований творчий шлях художниці, наполегливість та глибоке розуміння відгоміну століть.  Ольга Карпенко звертається до біблійної теми і стверджує споконвічні цінності віру, надію та всепрощаючу любов. Слід назвати картини «Оплакування Христа», «Молитва», «Великдень». Розкрити глибину відображеної події художниці вивчення християнської історії, теоретичні розвідки найважливіших художніх явищ українського мистецтва ХХ початку ХХІ століття. Особливу увагу О.Карпенко приділяє драматичним періодам вітчизняної історії знаходячи свої акценти.  Так через створені серії картин вимальовується своєрідний літопис розвитку української культури споріднений зі своїм народом.

Що ж є родзинкою Ольги Карпенко? Мабуть авторське бачення художнього образу, вишукана живописна техніка, прозора палітра в якій вдало поєднані гармонійні кольорові ритми. Що хвилює художницю? Та все що ми бачимо на виставці - рідний край, самобутня мальовнича Україна з неповторними краєвидами, затишними куточками в яких вирує справжній сенс життя. Історичні сакральні мотиви не тільки привертають увагу, а й виховують важливі почуття патріотичності, самовідданої любові до своєї держави. Так образне втілення, поетичне бачення примножені на використанні реалістичних традицій українського живопису роблять твори Ольги Карпенко яскравими та самобутніми.   

Недаремно виставки художниці успішно відбуваються у провідних художніх галереях столиці, відрізняються на Всеукраїнських тематичних вернісажах. Побажаємо Ользі Карпенко нових творчих знахідок, відкриттів в науково-дослідницькій праці, талановитих студентів.

Представлені картини свідчать що сучасне українське мистецтво має художницю світового рівня.

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                          Михайло КРИВОЛАПОВ,

 

дійсний член Академії мистецтв України,

 

доктор наук, професор       

 

23. 02. 2010 р.

 

 

РЕЦЕНЗІЯ 

НА ТВОРЧІ ЖИВОПИСНІ РОБОТИ МАГІСТРА ЖИВОПИСУ

ОЛЬГИ КАРПЕНКО

   

Декілька років тому Ольга Карпенко закінчила живописний факультет Національної Академії образотворчого мистецтва і архітектури (майстерня академіка О. М. Лопухова). Після успішного захисту дипломної роботи Державна екзаменаційна Комісія високо оцінила роботу (відмінно) О. Карпенко і рекомендувала її до навчання в аспірантурі-магістратурі. Для одержання наукового звання магістра О. Карпенко підготувала окрім серії живописних робіт і науково-теоретичну роботу з проблем розвитку українського авангарду, за які теж отримала відмінні оцінки.

Навчаючись в майстерні талановитого митця і педагога О. М. Лопухова, О. Карпенко брала активну участь в республіканських і міських художніх виставках. Вже тоді її художні роботи привернули увагу широкої мистецької громадськості та художніх критиків.

Фахівці відзначали, що творам О. Карпенко притаманні такі риси, як високий професіоналізм, композиційна цілісність, гармонія колористики, глибоке відчуття природи. Яскравість колористичної гамми з романтичним забарвленням і ліричність мотивів з багатими відтінками і тональністю живописного строю картин О. Карпенко передають глибокі почуття та несуть у собі особливості тільки притаманні їй – автору яскравих і глибоких осмислених сюжетів.

О. Карпенко є однією з найкращих учнів і послідовників української класичної школи живопису.

Динамічність композиційних рішень, глибина людських почуттів, яскравість і витонченість живописної пластики, що є характерною особливістю творчості її учителя О. М. Лопухова, вона засвоїла бездоганно.

Але, очевидно, що ритми і проблеми нового часу, індивідуальність творчої особистості, відіграють свою роль і впливають на художню манеру митців колишнього і нового покоління.

Засвоївши найкращі риси свого вчителя, Ольга Карпенко вже на початку свого творчого шляху має своє авторське бачення життєвих явищ оточуючого світу, має свою власну творчу манеру.

У багатьох композиціях, пейзажах, портретах сучасників відчувається якась прихована тривога і рішучість у своїх помислах, складність почуттів. Поєднання цих рис з романтичною піднесеністю та щирою і доброю іронією складають своєрідний філософський осмислений підтекст її живописних творів.

Ольга Карпенко є обдарованим митцем і здібним педагогом, яка продовжує наполегливо підвищувати свій професіональний рівень як митця так і теоретика. Вона готує до захисту дисертацію в якій досліджує найважливіші художні явища українського мистецтва ХХ століття.

 

 

ЖИВОПИСНІ НОКНЮРНИ ОЛЬГИ  КАРПЕНКО

 

Художник не шукає пояснень, він шукає співзвучності…Співзвучність в творчості Ольги Карпенко передусім проявляється через щирість кольору, який виступає камертоном живописного твору. Її живопис за своєю тональністю нагадує музичні ноктюрни: ніжні і сумні, сонячні і сутінкові, романтичні і глибоко хвилюючі мелодії фарб..  

         Ольга Карпенко народилася 12 травня 1976 року в м. Дніпропетровську. 1996 року з відзнакою закінчила Дніпропетровське художнє училище ім. Є. В. Вучетича, а в 2002 році – Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури (майстерню професора О. Лопухова). При всій різноманітності жанрової тематики – натюрморт, пейзаж, портрет, жанровікартини, - живописні твори художниці об’єднує глибока закоханість і тонке відчуття кольору.

Як писав відомий український художник і педагог Микола Мурашко, мистецтво дуже не любить виступати в ролі ментора і слугувати яким би то не було цілям - чи то релігійним, чи то моральним. Мистецтво прагне бути вільним, іноді навіть абсурдним. За своєю природою, справжній живописець живе поза тією дійсністю, в якій проходить його повсякденне життя. Ліричний пейзаж чи натюрморт з глечиком польових квітів, вулиця старого міста чи миттєвий начерк олівцем – це своєрідна транскрипція світу, який художник бачить внутрішнім зором. Картини Ольги Карпенко – це спроба запису мовою фарб і форм особливого, неповторного звучання її власного, особистого світосприйняття, її живописна транскрипція світу.

Кожній роботі Ольги Карпенко притаманна своя «інтонація». Найбільш виразно ця характерна особливість її живописного бачення проявлена в пейзажах. Соковитістю літнього дня сповнена робота «Літо» (іл. 1). Дві маленькі постаті дітей, що стежкою біжать через балку, минаючи високі соняшники, такі ж легкі і радісні, як палітра художниці. Кожен "крок"її пензля насичений теплом, тонка співмірність і водночас дзвінкість зелених відтінків переднього плану переходить в прохолодні тони обрію. В іншій роботі – «Підгірці» (іл. 2) пейзаж немов схвильований, художниця характеризуєйого через майже монохромну інтонацію. Стримана ніжність кольорової гами об’єднує небо і землю: дерево ліворуч і бузкового кольору хмари над обрієм. Відчуття краси цього пейзажного мотиву можна простежити в кожному русі пензля, в лаконічних і глибоких кольорових сполученнях. Вміння «втримати» фарбу в межах форми, не подрібнюючи її заради зайвого натуралізму,викликає враження органічної цілісності пейзажу. Ця риса притаманна і кращим творам педагога художниці –професора О. Лопухова. За її власними спогадами, саме під час навчання в його майстерні вона відчула смак до «завершеності» твору. Ця завершеність художньої думки простежується в пейзажі «Хатка в Нехворощі» (іл. 3):короткі пастозні мазки сріблясто-синього, сірого, лимонно-вохристого кольорів створюють цілісність кольорового простору, в якому цікаво спостерігати за грою глибинних перспектив і площин.

В простих і невибагливих на перший погляд пейзажних мотивах -  «Місток в Пуща-Водиці» (іл. 4), «Біля мису Херсонес» (іл. 5) О. Карпенко фіксує своє бачення в кращих традиціях живописного реалізму. Проте її прискіпливий погляд поступово розгортає перед глядачемвнутрішній діалог фарби і форми, долаючи достеменне переповідання побаченого. Часом складові її живописних творів перебувають в стані спокою і гармонії, іноді в них присутня внутрішня динамікакольоруі лінії, як, наприклад, в урбаністичному пейзажі «Відбудова Києва» (іл. 6). Монументальні масивистін будинків Києва, контражурні силуети дахів, графічна чіткість перспективи вулиці, що піднімається вгору, відтворюють неповторний дух старого міста. В композиційному рішенні даної роботимайстерно відтворена прихована динаміка здавалося б статичних форм.

Однією з особливостей творчої манери О. Карпенко є домінування колориту над формою, що трансформує її або майже поглинає, розчинюючи в променевих струменях. «Ставок в Пуща-Водиці» (іл. 7) – імпресіоністичний етюд, в якому на тонкій межі балансують реалістичнесприйняття і вибухова декоративність, щоперетворює поверхню води на мозаїку з кольоровихкавалків фарб. Подібне відчуття виникає й від іншої картини - «Відбудований Успенський собор» (іл. 8): осяяні променями стіни собору, написані довгими, пластичними мазками, немов тануть в теплих хвилях літнього повітря..

Сільській мотив або міський пейзаж, марина або архітектурний мотив в роботах Ольги Карпенко завжди зберігає аромат безпосереднього враження, неповторність першого погляду.Для максимальної точності передачі нюансів свого бачення художниця варіює різні живописні техніки – олію, акварель, олівець чи пастель. Так, зокрема, працюючи над кримськими пейзажами, («Сутінки над Балаклавою», «Новий Світ. Царський пляж». Іл. 9, 10) вона звертається до акварелі - техніки, якій віддавав перевагу співець Криму М. Волошин у своїх коктебельських етюдах.

Повертаючись до асоціації пейзажів Ольги Карпенко з невеликою музичною формою, хочеться зазначити, що мелодика її творів завжди чиста, щира і задушевна. Маючи видатних попередників, які працювали в стилістиці живописного реалізму, художниця не ховається за невизначеністю абстрактних і концептуальних форм, а наполегливо прокладає свій шлях в сучасному живописі. Її колористичні експерименти і знахідки свідчать про оригінальний талант і потенційні можливості в майбутньому. Вона, безумовно, належить до генерації молодих українських живописців, чиє мистецтво спрямовано на утвердження позитивних цінностей, традиційних норм моралі і естетики. 

                                  Мистецтвознавець Папета Олена.

 

 

 


 

                                                                                             НІНА ПАРХОМЕНКО,

 

кандидат мистецтвознавства,  

провідний науковий співробітник  

Національного художнього музею України, 

30. 06. 2010 р.

   

 

 

ПОШУКИ І ЗДОБУТКИ МОЛОДОЇ КИЇВСЬКОЇ ХУДОЖНИЦІ   

 

ОЛЬГИ КАРПЕНКО

Молода київська художниця Ольга Карпенко (випускниця живописного факультету Національної Академії образотворчого мистецтва і архітектури 2005 року (майстерня академіка О. М. Лопухова) вже ввійшла в український живопис як оригінальна творча особистість. Постійно виставляючись останнім часом на різних виставках, зокрема персональних (в Національній Академії керівних кадрів культури і мистецтв вересень-листопад 2009 року, в галереї «Печерська» травень 2010 року) Ольга Карпенко виявила себе як незалежна творча індивідуальність з яскравим темпераментом. Вона створює свій живописний світ, артистично, емоційно, професійно. Твори її сповнені потужного енергетичного звучання.

Художниця акумулювала живописний досвід навчання у Олександра Лопухова, Льва Вітковського, Олександра Шеремета та інших провідних викладачів Національної Академії образотворчого мистецтва і архітектури, поєднавши пластичні кольорові здобутки національного українського живопису та формальні відкриття імпресіонізму.

Ольга Карпенко перш за все виявила себе в царині пейзажу. Її полотна далекі від салонно-солоденьких мотивів, вона не обирає ефектних місць. А вміє передати в знайомому і буденному пейзажному мотиві незвичне і неповторне. Красу їм надає відчуття художницею багатства колористичних відтінків, інтерес до складних імпровізаційних прийомів, підказаних її інтуїцією та природним артистизмом.

Відштовхуючись від натурних вражень, базуючись на уважному спостереженні природи, працюючи на пленері, вона водночас з емоційністю поєднує вдумливий художній аналіз. Від вчителів Академії вона наслідувала високе професійне розуміння живописного полотна як цілісного пластичного твору.

Тому кожний її етюд – це серйозне творче завдання. Окрім того, важливе значення має її техніка, манера живопису. В неї легкий і тремтливий мазок. Вільним ударом пензля вона вміє створити враження руху дерев, квітів. Несподівані кольорові сплески, сміливі динамічні сполучення наповнюють диханням фарбу. Живопис перестає бути фарбою, бере глядача в емоційний полон. Пейзаж з простим мотивом набуває потужного енергетичного звучання.

Адже саме її почерк, манера письма заряджають енергетикою полотно. В стилі письма поєднується жіноча ніжність і могутність «чоловічої руки». При емоціях панує логіка розуму, що і допомагає вибудувати гармонійні композиції – пейзажні полотна.

Художниця Ольга Карпенко проявила себе і як майстер портретних творів. Тут також їй цікаво ставити складні живописні завдання – малювати людину на пленері, в природному оточенні з відповідними кольоровими рефлексами. І кожного разу – це нові цікаві знахідки.

Для портретів характерні конструктивна міцність малюнку, композиційні нешаблонні рішення. Гострий інтелектуальний погляд художниці вміє вияскравити особисту індивідуальність кожного. Водночас портрети сповнені яскравою енергетикою кольорів, що посилюють і збагачують одне одного у вдало знайдених співставленнях.

Портрети позначені культурою вислову, що пов’язує їх з кращими традиціями українського портретного живопису.

Художниця кожного разу ставить непрості творчі завдання, ніколи не повторюючись, постійно вдосконалюючи свою майстерність.

Це інтелектуальний живопис, витончений, поетичний, шляхетний. Ольга Карпенко творить легко, як дихає. Роботи її випромінюють світлу радість. Випускниця Академії, вона демонструє нові невичерпні можливості реалістичного пленерного живопису. Знайшовши власну живописну і динамічну образну мову, вона постійно модифікує її, знаходиться постійно в творчому пошуку. Побажаємо ж молодій художниці нових творчих злетів!

 

 

·        

Читацьке віче

·        

Шевченкіана

·        

Ярославів Вал 

 

 

Ольга КАРПЕНКО: «МАЛЮВАТИ СТУДЕНТІВ ВВАЖАЮ НАЙБІЛЬШИМ ЗАДОВОЛЕННЯМ»

 

Вона закінчила малювати найкращу картину — розкішний натюрморт із квітучим ніжно-рожевим мигдальним деревом — за день до пологів. І хоч Луїза Павлівна, інженер за освітою, ніколи не прагнула бути художницею, але за два роки перед тим, як народити дочку, почала відвідувати художню школу. Не стояв осторонь мистецтва і тато Валер’ян Олексійович, який займався художньою фотографією.

Євген БУКЕТ

 

12 травня 1976 року в Дніпропетровську в родині Карпенків народилася донька. Ще немовлям майбутня художниця зацікавилася фарбами. Коробка з акварельними фарбами була її улюбленою іграшкою. Розмаїття кольорів приваблювало дитину. Потім були конкурси в газетах, малюнки на асфальті…
“Якось кажу батькам: хочу вступати до художньої школи! — розповідає Ольга. — Але школа виявилася нецікавою. По-справжньому надихнув на малювання Олександр Ніколенко — репетитор, який готував мене до вступу в Дніпропетровське художнє училище ім. Є. В. Вучетича. У нього в майстерні була невимушена магічна аура — завжди грала спокійна музика, бомкав годинник. Учитель щоразу пригощав мене чаєм з малинових гілочок, варенням. У майстерні було багато різного й цікавого “мотлоху”, з якого він складав неймовірні натюрморти. А вдягався під Рембрандта”.
1996-го Ольга Карпенко з відзнакою закінчила Дніпропетровське художнє училище і вступила на факультет станкового живопису Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, а наступного року взяла участь у Всеукраїнській художній виставці.
Ольга пишається, що дорогу в мистецький світ їй проклали народний художник України, лауреат Національної премії України імені  Т. Шевченка Олександр Лопухов, професор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури Генрі Ягодкін, заслужений художник України Олександр Шеремет, а також професори Лев Вітковський, Іван Ковтонюк, Віра Баринова-Кулеба.
“Після першого курсу в Німеччині, в місті Дортмунді, відбулася моя персональна виставка, — розповідає Ольга. — Там придбали шість робіт. Це був цінний досвід. Після третього курсу до мене приїхав колекціонер із Запоріжжя. Він ґрунтовно розпитував про живопис, мій стиль, учителів і також купив роботу.
Важливим у моєму житті було спілкування з Роджером Мак-Мерріном — диригентом Київського симфонічного оркестру. Наша дружба почалася з портрета, у нас зав’язалась невимушена розмова, і я зрозуміла, наскільки ця людина тонко відчуває мистецтво, любить імпресіонізм. Він возив мої роботи до Флориди — це і виставки, і продаж, тобто і моральна, і фінансова підтримка. Для художника надзвичайно важливо, коли його роботи купують, — це стимулює на подальші творчі експерименти”.
Уже 1999-го Ольга стала членом об’єднання молодих художників і мистецтвознавців Київської спілки художників, а з 2008-го вона член Національної спілки художників України. Працює в техніках олійного живопису і графіки. За час роботи брала участь у 22 всеукраїнських виставках, має й кілька персональних. Крім того, О. Карпенко працює як мистецтвознавець, вона авторка кількох наукових статей. Роботи надруковано в каталогах “Художники Києва”, “Художники України”, а також у виставкових збірниках.
“Несподіванкою було, коли побачила одну зі своїх робіт у підручнику з історії мистецтв для шостого класу художніх шкіл поряд з роботами визнаних майстрів пензля, — каже Ольга. — Зрозуміла, що це аванс на майбутнє”.
Після закінчення Академії молода художниця вирішила торувати освітянську ниву. Розпочала викладати у Київському національному університеті технологій і дизайну, нині працює старшим викладачем у Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв.
На недавню виставку, що проходила в галереї “Печерська”, завітало багато молоді, переважно студенти.
Нова ідея художниці — малювати портрети студентів: “Бачу в кожному з них особистість, щось неповторне, адже вони такі свіжі, чисті, різні і позують завжди з величезним задоволенням. Уявіть, сьогодні він студент, а завтра, можливо, — відомий діяч. І чому досі нікому ця ідея не спадала на думку?”
Зазначу насамкінець, що Ольга Карпенко має надзвичайне відчуття кольору, їй підвладні виразні, подекуди несподівані портрети, барвисті романтичні пейзажі й складні багатофігурні композиції на історичну, міфологічну і релігійну тематику. В ній відчувається сила справжнього майстра пензля.

 

Share on Facebook

 

Розміщено 28 Лип 2010 у рубриці 

Палітра

 

 

 


 

 

 

 

Создание сайтов Курсы